Поезія 2007 р.

Поезія Світлани Гоч "На березі слова"



Твори красу

 

Коли створив Господь на образ свій людину,

Дав розум й відпустив у рідний край,

Благословив їй з неба кожну днину:

Твори, молись, народжуй і… співай.

 

Твори, як Я, бо маєш всі таланти,

Бо маєш душу з Мого джерела.

Художник чи поет, чи музикант ти –

Твори красу, щоб світ цей берегла.

 

Твори з молитвою у вірі і любові,

Народжуй зерна завтрашнього дня.

Відроджуйся в святім і чистім слові,

Повторюйся у дітях і піснях.

 

Бо все в житті людськім – від твого серця,

І ранки – з чистоти твоїх думок.

Щодень люби життя.

А як прийдеться –

Хай буде першим твій останній крок.

 

2007

 

***

Дочекаюся весен

 

Дочекаюся ночі, дочекаюся свіжого ранку,

Знову день стрімголов пролетить.

Обійме сивий час долю-подругу, долю-коханку,

І затримає людям для щастя іще одну мить.

 

Треба мить свого щастя навчитися бачити всюди,

Бо життя – це рушник із сувою років і хвилин.

Бережіть в вишитті оцім кожну ниточку, люди!

Тільки нині цей день – неповторний, один.

 

Дочекаюся літа, дочекаюся осені й весен,

Крадькома рік за роком попросяться в даль.

Час пливе по воді, час пливе без човна і без весел.

Ми за ним не встигаєм. Не встигаємо. Жаль.

 

2007

 

***

Найвища суть життя – Любов

 

Вже тулить небо у долонях синій вітер,

Вже жмуряться до сонця пізні квіти,

Вже сяє осінь у вогнях дібров,

І жовтень просить: дай вогню, Любов!

 

Додому легко стелиться дорога,

Стихає день, мов птах, біля порога.

А серце б’ється тихо так, немов

Вслухається в молитву про Любов.

 

Так близько й так далеко часом люди.

Так сильно й так мізерно хтось полюбить.

І новий день комусь повторить знов –

Найвища суть життя – Любов!

 

2007

 

***

Наснився дощ

 

Наснився дощ. Їдкий, холодний, з вітром.

І наскрізь мокрий, наче справді дощ.

Такий холодний не буває літом.

Дивуюсь мовчки. Мокну. Ну і що ж…

 

Наснився ти, такий, як дощ, нестримний.

Такий сумний, як небо над дощем.

Ти любиш дощ. Ти любиш дощ цей зимний.

Нехай паде… Іще дощу… Іще.

 

Цей сон. І ти. І дощ оцей нестерпний.

І погляд твій на відстані дощу.

Ще повернись. Вернись з дощем у серпні.

Я крайчик вій об тебе промочу.

 

2007

 

***

Обережно-оливковий погляд

Доторкнувся краєчка щоки:

Він із запахом стиглого поля,

Він на смак мовчазної руки.

 

2007

 

***

Буває, що і взимку – трохи літа,

Й на смак солодка інколи сльоза.

І тиху долю сколихне враз вітер,

І буйним цвітом спопелить гроза.


2007

 

***

Твоя душа, аби не помилитись,

Така близька… така чужа і нова.

До неї за півкрока би спинитись

На березі очей, на краю слова.


2007

 

***

В житті не раз під тягарем прогнешся,

Та не тамуй в душі образу, гнів чи злість.

З яким лицем до світу повернешся –

Таким самим тобі він відповість.

 

2007

 

***


Повторилась зима.

Повторилась набіло.

Холодна, як відстань до згаслих надій.

Кілька змерзлих думок

На край серця набігло.

Кілька теплих…

Про тебе…

Зігрій…


Автор Світлана Гоч, с.Жовтневе, Тернопільський р-н., 2007 р.Б.



Создан 26 дек 2013



"Мозаїка життя" © 2013-2017.