Поезія 2003 р. (продовження)

Поезія Світлани Гоч "На березі слова"



Життя лиш почалось…

 

Вдивляється листопадова осінь

В пожовклі лиця висохлих жоржин,

А мати дивиться у вирій неба досі,

Куди відлетів птахом її син.

 

Моя сумна, яка ти гарна, моя мамо,

Я так люблю тебе, як ще ніколи не любив.

Христос прийшов по мене вранці-рано,

Узяв за руку і в зірки відплив.

 

Я не боявся, я не встиг боятись,

Тай що то – страх, коли зі мною Бог.

Прости, не вспів с тобою попрощатись,

Я не хотів тобі таких тривог.

 

Коли мене востаннє цілувала,

Я так тебе за плечі обіймав!

А ти не чула, ти з жалю ридала,

І плакав Бог, і сльози витирав.

 

Ісус наш дивний, мамо, незбагненний,

Бо біль і хрест, насправді, – то Його любов.

Він любить всіх вас, Він подбав про мене.

Я з ним, я є, я лиш на мить пішов.

 

Життя у вічності таке коротке, мамо,

І я багато тут для себе зрозумів,

Що правильно прожив той, хоч і мало,

Хто зберегтися чистим для Христа зумів.

 

Нестримний час. Так швидко відлюбилось,

Відснилося, зійшло і відбулось.

Ти плачеш, що життя скінчилось.

Ні, рідна, воно тільки почалось.

 

2003

 

***


Мені людей би трохи більше,

Таких хороших і простих.

Мені би втамувати біль ще

Давній, що зійти не встиг.

 

Мені би… – та про це не пишуть –

Хоч ледь призупинити час.

Мені би просто більше тиші,

Мені би трохи більше Вас.

 

2003

 

***


Я видивляю з-між людей

                                         оцього віка

Людину з серцем

                                               Богочоловіка.

 

2003

 

***


Лиш би жити недаремно

 

Сірий цвинтар, сірі труни,

Сіра ніч і сірий день.

Сіре колесо фортуни

Від людей і до людей

 

Хоч би сіре від сріблити,

Хоч би біле віднайти,

Хоч би в темне сонця влити,

Не спинятись хоч би – йти

 

Лиш би жити недаремно,

Лиш би думати незле.

Лиш би знати, що, напевно,

Чимсь великим є мале.


2003

 

***

 

Неслухняні, байдужі, вразливі,

Нетерплячі, нестримні, смішні,

Балакучі, стрімкі, метушливі,

Нерозважливі, вперті і … – ні,

Я б віддала за вас все на світі,

Мої чемні, довірливі діти.

 

2003

 

***


Пам’ять заболіла спогадом про Вас.

Зрушив зірку в небі спогад передранній.

Зірка впала, ранок тихо згас.

Пам’ять заболіла раз останній.

 

***



Ти десь згубився, Боже, в суєті облич.

А може, я тебе у них згубила?

Вернись мені людьми, поклич

Мене до тих, кого ще не любила.

 

2003

 

***

Колишеться на струнах білий вальс.

Все звичне обернулось в небуденне.

Я Богові подякую за Вас,

А вам я дякую за мене.


2003

 

***

 

 

Стікало по листі колишнє росою.

Завмерло, замерзло від плинного бігу.

Я з ним по зимі собі трохи постою,

Я трохи подумаю собі серед снігу.


2003

 

***


Агонія струнких ароній

В холодних акварелях днів.

Мелодія сумних іроній…

Агонія прощальних слів.

 

2003

 

***

 


Літургія. Молитва. Мало слів.

Затихлі люди … струджена родина.

Нічого – лиш предивний спів,

Ця мить і ця свята хвилина.

 

І хто ніколи слухати не вмів –

Мовчала й слухала душа невинна.

Молився цей предивний спів,

Ця мить і ця свята хвилина.

 

О, розум благодать терпів!

Пречиста пригортає Сина.

Так близько цей предивний спів,

Ця мить і ця свята хвилина.


2003

 

***


Я останню сторінку залишу

На потім, на ніч, на зрання.

Але ні, я її не допишу,

Щоб вона не була остання.

 

Автор С. В. Гоч, 2003.



Обновлен 23 дек 2013. Создан 22 дек 2013



"Мозаїка життя" © 2013-2017.